Математична фізика і теорія функцій комплексної змінної належать до важливих розділів математики. Лекції з цих предметів в Київському університеті в різний час читали такі видатні математики, як І.І.Рахманінов (1826-1896), П.Є.Ромер (1835-1899), М.Є.Ващенко-Захарченко (1845-1922), Г.В.Пфейфер (1872-1946), М.П.Кравчук (1892-1942), В.Є.Дьяченко (1896-1954), М.М.Боголюбов (1909-1992), Г.М.Положій (1914-1968) та інші.

Кафедра математичної фізики заснована в 1944 році на базі кафедри теорії функцій механіко-математичного факультету Київського університету. Першим завідувачем кафедри математичної фізики був Боголюбов Микола Миколайович (21.08.1909–13.02.1992) – видатний математик, фізик-теоретик, механік, академік АН СРСР та АН УРСР, іноземний член Болгарської АН (1961), Польської АН (1962), АН НДР (1963), Національної АН США (1969), Болонської Академії наук (Італія) та почесний професор численних іноземних університетів та навчальних закладів.

М.М.Боголюбов народився у Нижньому Новгороді. З 14 років почав приймати участь в роботі наукового семінару при кафедрі математичної фізики АН УРСР під керівництвом академіка АН УРСР М.М.Крилова. В 1924 році написав свою першу наукову статтю. В 1925 році за спеціальним рішенням Ради Народних Комісарів УРСР без диплома про вищу освіту був зарахований до аспірантури Київської науково-дослідницької кафедри математики (науковий керівник – академік Всеукраїнської Академії наук М.М.Крилов). В 1928 році він закінчив аспірантуру і захистив кандидатську дисертацію “Застосування прямих методів варіаційного числення до дослідження нерегулярних випадків простішої задачі” і був зарахований науковим співробітником Української Академії наук. Того ж року М.М.Боголюбов отримав премію Болонської Академії наук (Італія) за свої праці з варіаційного числення. В 1930 році за поданням академіків Д.О.Граве та М.М.Крилова Загальні збори фізико-математичного відділення Української Академії наук надали М.М.Боголюбову науковий ступінь доктора математики без захисту дисертації.

Крім основної роботи на кафедрі математичної фізики Української Академії наук, М.М.Боголюбов в 1934 році почав викладати в Київському університеті, де йому в 1936 році було присуджене вчене звання професора. В Київському університеті М.М.Боголюбов працював протягом 1934-1941 та 1944-1951 років. В 1940-1941 роках М.М.Боголюбов був відряджений до Чернівецького університету.

Внесок М.М.Боголюбова до скарбниці світової науки важко переоцінити. Наукова творчість М.М.Боголюбова справила значний вплив на розвиток багатьох розділів сучасної математики, математичної та теоретичної фізики, механіки, де йому належить низка фундаментальних наукових результатів, тому М.М.Боголюбова цілком можна називати “Ньютоном ХХ-го століття”.

Наукові дослідження М.М.Боголюбова з математики стосуються надзвичайно широкого кола математичних проблем. Йому належать оригінальні наукові праці з варіаційного числення, наближених методів інтегрування диференціальних рівнянь, теорії рівномірних майже періодичних функцій, з математично строгого обгрунтування асимптотичних методів нелінійної механіки, метода усереднення, доведення низки фундаментальних положень функціонального аналізу, розвиток теорії многовидів динамічних систем.

М.М.Боголюбов разом з академіком АН УРСР М.М.Криловим створили новий напрямок математичної фізики, який дістав назву нелінійної механіки, при розробці якого було використано та розвинуто ідеї та методи математичної фізики. Свої перші результати стосовно розробки методів дослідження нелінійних коливань М.М.Крилов та М.М.Боголюбов в 1932 році повідомили Паризькій академії наук. Засади нелінійної механіки було викладено в їх першій спільній фундаментальній праці “Нові методи нелінійної механіки”, яка вийшла з друку в 1934 році. Згодом ці результати було розвинуто в наступній спільній праці “Вступ до нелінійної механіки” (1937). Подальший розвиток цього напрямку багатьма видатними математиками призвів до створення нових методів дослідження широкого класу нелінійних диференціальних рівнянь та, зокрема, їх періодичних та квазіперіодичних розв’язків, що є надзвичайно важливим для різноманітних застосувань на практиці.

В теорії звичайних диференціальних рівнянь широко відомий “асимптотичний метод Крилова-Боголюбова-Митропольського”, “метод усереднення Боголюбова”, в теорії функцій комплексної змінної – теорема “про гостроту клину”, в математичній фізиці – “рівняння Боголюбова”. Цикл математичних досліджень М.М.Боголюбова стосується одного з найважливіших розділів математики – теорії динамічних систем, де ним отримано низку фундаментальних результатів, що мають надзвичайно важливе значення як для сучасної теорії диференціальних рівнянь, так і для функціонального аналізу. Зокрема, М.М.Боголюбов разом з М.М.Криловим розробили теорію інваріантної міри в теорії динамічних системах. Важливим методом, що з успіхом застосовується в нелінійній механіці, є метод інтегральних многовидів або інваріантних поверхонь, основи якого були закладено в працях М.М.Боголюбова та М.М.Крилова.
Наукові дослідження М.М.Боголюбова були тісно пов’язані з розв’язанням важливих проблем теоретичної фізики. Йому належать фундаментальні розробки зі статистичної фізики, опубліковані в його монографіях “Про деякі статистичні методи в теорії математичної фізики” (1945), “Проблеми динамічної теорії в статистичній фізиці” (1946), в яких він також виклав свої нові математичні результати. Він ввів поняття стану нескінчених систем та вивів рівняння для них, які згодом дістали назву рівнянь Боголюбова, вперше обґрунтував термодинамічну границю для рівноважних систем. Розроблені М.М.Боголюбовим математичні методи мали широке застосування в дослідженнях з теоретичної фізики. Зокрема, він дав пояснення на макроскопічному рівні явища надплинності та явища надпровідності.

Цикл праць 1952-1957 років М.М.Боголюбова присвячено питанням квантової теорії поля, зокрема, ним встановлено дисперсійні співвідношення, що мають важливе значення для теорії елементарних часток. Він сформулював основні аксіоми квантової теорії поля, створив так звану Р-операцію – процедуру для усунення розбіжностей в квантовій теорії поля, що суттєво змінило цю теорію. Праці М.М.Боголюбова з статистичної фізики та квантової теорії поля склали нову гілку математики – сучасну математичну фізику, в якій досліджуються системи з нескінченним числом ступенів вільностей.

М.М.Боголюбов започаткував багато наукових напрямків, а його праці сприяли створенню численних наукових шкіл, як в Радянському Союзі, зокрема, на Україні та в Києві, так і за кордоном.

Під керівництвом М.М.Боголюбова на кафедрі математичної фізики протягом 1944-1949 років проводились фундаментальні дослідження з теорії нелінійних коливань та загальної теорії динамічних систем. Широке коло досліджень було пов’язано з теоретичною фізикою, зокрема, проблемами нелінійної квантової теорії поля та теорії дисперсійних співвідношень. В той час на кафедрі математичної фізики також читались курси лекцій з варіаційного числення та теоретичної фізики. Нормативні та спеціальні математичні курси крім М.М.Боголюбова викладали доценти, кандидати фізико-математичних наук Ю.В.Благовещенський та К.В.Задирака.

В 1949 році М.М.Боголюбов починає працювати в Математичному інституті імені В.А.Стєклова АН СРСР. Згодом він переїздить до Москви, де в повній мірі виявився його визначний талант організатора науки. М.М.Боголюбов тривалий час очолював Об’єднаний інститут ядерних досліджень (м. Дубна), Математичний інститут імені В.А.Стєклова АН СРСР, Відділення математики АН СРСР, кафедру статистичної механіки Московського державного університету ім. М.В.Ломоносова. За ініціативою М.М.Боголюбова в 1966 році у Києві було організовано Інститут теоретичної фізики, яким він керував протягом шести років і доклав багато зусиль для його становлення. Зараз Інститут теоретичної фізики носить ім’я М.М.Боголюбова.

М.М.Боголюбов був удостоєний численних нагород: звання двічі Героя Соціалістичної Праці (1969, 1979), лауреата Ленінської премії (1958), лауреата Державної премії СРСР (1947, 1953), лауреата Державної премії України (1994), лауреата премії ім. М.В.Ломоносова (1957), нагороджений шістьма орденами Леніна та багатьма іншими орденами і медалями СРСР.

В 1951-1958 роках кафедру математичної фізики очолював Положій Георгій Миколайович (23.04.1914–26.09.1968) – видатний математик, член-кореспондент АН УРСР, доктор фізико-математичних наук, професор.

Г.М.Положій народився на 37 роз’їзді Забайкальської залізниці (Читинська область). В 1937 році закінчив з відзнакою фізико-математичний факультет Саратовського університету. Працював спочатку в Саратовському автодорожньому інституті, а з 1938 – в Саратовському державному університеті, де займався науковою та викладацькою роботою. Двічі добровольцем йшов на фронт: в 1940 році (війна з Фінляндією) та в червні 1941 році (Велика Вітчизняна війна). Після тяжкого поранення, отриманого на фронті, демобілізований за інвалідністю в 1944 році.

В 1946 році захистив кандидатську дисертацію “Інтегральні зображення неперервно диференційовних функцій комплексної змінної”. В 1949 році починає працювати в Київському університеті. З листопада 1952 року по лютий 1953 року виконував обов’язки декана механіко-математичного факультету. В 1958 році Г.М.Положія було обрано завідувачем кафедри обчислювальної математики, де він працював до останніх днів.

В березні 1951 року Г.М.Положія було прикріплено до докторантури Математичного інституту імені В.А.Стєклова АН СРСР (науковий консультант – академік АН СРСР М.В.Келдиш), де в червні 1953 році він захистив докторську дисертацію “Про деякі методи теорії функцій в механіці суцільного середовища
Під керівництвом Г.М.Положія викладачі кафедри математичної фізики зробили значний внесок в розвиток сучасної математичної фізики, обчислювальної математики та теорії функцій комплексної змінної. Зокрема, в той час були створені та активно розроблялись такі важливі наукові напрямки, як теорія p-аналітичних та (p,q)-аналітичних функцій та її застосування до розв’язання крайових задач математичної фізики, та метод сумарних зображень для розв’язання крайових задач математичної фізики. Значний внесок також було зроблено в розробку інших методів розв’язання крайових задач математичної фізики – методу мажорантних областей, методу p-аналітичних функцій в осесиметричній теорії пружності.

Численні дослідження Г.М.Положія та його учнів були присвячені розробці нових чисельно-аналітичних методів розв’язання багатовимірних крайових задач з частинними скінченими різницями, методу сумарних зображень, методу Р-трансформацій, теорії наближених методів конформних відображень, лінійним інтегральним рівнянням, застосуванню теорії аналітичних та узагальнених аналітичних функцій для розв’язання задач механіки суцільного середовища.
Під час роботи на посаді завідувача кафедри математичної фізики Г.М.Положій читав лекції для студентів механіко-математичного факультету з нормативних курсів “Рівняння математичної фізики”, “Теорія функцій комплексної змінної”, ”Лінійні інтегральні рівняння”. Курс лекцій Г.М.Положія “Рівняння математичної фізики” було покладено в основу першого україномовного учбового посібника “Рівняння математичної фізики” (1959) для студентів вищих учбових закладів. Згодом, в 1964 році цей посібник було перевидано російською мовою.

Г.М.Положій автор більше 100 друкованих наукових праць, серед яких підручники, монографії, наукові статті. Важливіші з них такі: “Рівняння математичної фізики” (1959), “Математичний практикум” (1960), “Чисельне розв’язання двовимірних та трьовимірних крайових задач математичної фізики та функції дискретного аргументу” (1962), “Рівняння математичної фізики” (1964), “Теорія узагальнених аналітичних функцій комплексної змінної” (1965), “Метод сумарних зображень чисельних розв’язків задач математичної фізики та функції дискретного аргументу” (1966), “Теорія і застосування р-аналітичних та (p,q)-аналітичних функцій. Узагальнення теорії аналітичних функцій комплексної змінної” (1973), багато з яких перекладено іноземними мовами (англійська, німецька, польська).

Наукові ідеї Г.М.Положія були продовжені та розвинені в працях його учнів, наукова та викладацька діяльність багатьох з них тісно пов’язана з механіко-математичним факультетом та факультетом кібернетики Київського університету імені Тараса Шевченка. Під керівництвом Г.М.Положія захистили кандидатські, а згодом і докторські дисертації І.І.Ляшко, Б.М.Бублик, А.А.Глущенко, І.М.Ляшенко, О.О.Капшивий, В.Л.Макаров. Серед учнів Г.М.Положія 14 кандидатів фізико-математичних наук (Василишин Б.В., Скоробогатько А.А., Чемерис В.С., Кияшко А.М., Приходько О.М., Діденко В.І., Антонов А.М., Антонова А.М., Ляшенко І.М., Чинь Куанг, Чань Бао). Учні Г.М.Положія – І.І.Ляшко, Н.О.Пахарєва, А.А.Глущенко та О.О.Капшивий очолювали кафедру математичної фізики в подальші роки.

В цей період на кафедрі математичної фізики працювали доценти, кандидати фізико-математичних наук П.С.Бондаренко, А.М.Кушніренко, асистент І.М.Великоіваненко, почали свою трудову діяльність Н.О.Пахарєва, І.І.Ляшко, В.С.Чемерис.

Г.М.Положій нагороджений орденами та медалями СРСР.

В.С.Чемерис (27.01.1931 – 30.06.2001) закінчив з відзнакою в 1955 році механіко-математичний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. Під час навчання в університеті був Сталінським стипендіатом. В 1955-1958 роках навчався в аспірантурі механіко-математичного факультету (науковий керівник – Г.М.Положій), після закінчення якої з 1958 року працював на кафедрі математичної фізики спочатку асистентом та старшим викладачем, а з 1963 року – доцентом. В 1963 році захистив кандидатську дисертацію “Застосування узагальненого інтегралу типу Коші для р-аналітичних функцій в вісесиметричній теорії пружності”. Автор більш, ніж 35 наукових праць. Під його керівництвом захищена 1 кандидатська дисертація (В.О.Кірєєв).
В.С.Чемерис читав нормативні курси лекцій з рівнянь математичної фізики і теорії функції комплексної змінної, також спеціальні курси з теорії неаналітичних функцій та крайових задач математичної фізики. Розробив низку методичних вказівок з теорії функцій комплексної змінної для студентів механіко-математичного факультету та слухачів факультету підвищення кваліфікації при Київському університеті. З 1998 року був на заслуженому відпочинку.

В 1958-1964 та 1969-1973 роках на посаду завідувача кафедри математичної фізики обиралась Пахарєва Надія Олексіівна (нар. 20.12.1924), кандидат фізико-математичних наук, доцент.

Н.О.Пахарєва народилася в невеличкому містечку Балаково Саратовської області, закінчила Хвалинське педагогічне училище. Пройшовши Велику Вітчизняну війну, Надія Олексіївна повернулася до навчання і закінчила механіко-математичний факультет Саратовського державного університету, де під керівництвом Г.М.Положія почала свої наукові дослідження.

Н.О.Пахарєва почала працювати в Київському університеті в 1952 році на посаді асистента кафедри математичної фізики. Згодом працювала старшим викладачем, доцентом та завідувачем цієї ж кафедри.

Під керівництвом Г.М.Положія успішно захистила кандидатську дисертацію “Метод мажорантних областей в теорії фільтрації”. Н.О.Пахарєва читала нормативні курси “Рівняння математичної фізики”, “Теорія функцій комплексної змінної”, ”Інтегральні рівняння”, “Варіаційне числення”, матеріали яких було покладено в основу багатьох навчальних посібників для студентів механіко-математичних факультетів. Зокрема, навчальний посібник “Математичний практикум” (1969), підготовлений при безпосередній участі Н.О.Пахарєвої широко використовувався при викладанні в багатьох вузах і був перевиданий іншими мовами.

Під керівництвом Н.О.Пахарєвої захистили кандидатські дисертації Н.О.Вірченко, Т.М.Бузун, І.М.Александрович, М.В.Ногін, М.М.Бєлова, С.П.Круглова.
З 1985 року Н.О.Пахарєва на заслуженому відпочинку. За багаторічну сумлінну працю Н.О.Пахарєва нагороджена орденом Трудового Червоного Прапору.
Н.О.Вірченко (нар. 05.05.1930) навчалась в Київському університеті в 1946-1948 та 1956-1961 роках, у 1948-1954 роках – політв’язень спецтаборів в Східному Сібіру. В 1954-1956 роках викладала математику і фізику в середніх школах України. В 1961 році вступає до аспірантури Київського університету, після закінчення якої в 1964 році захищає кандидатську дисертацію “Розв’язання деяких змішаних крайових задач у класі р-аналітичних функцій”. В 1963-1974 роках працювала на кафедрі математичної фізики.

З 1974 року Н.О.Вірченко працює в Київському політехнічному інституті (нині НТУУ “КПІ”) спочатку на посаді доцента, а з 1990 року – професора. В 1988 році захистила докторську дисертацію “Нові типи парних інтегральних рівнянь з спеціальними функціями”. Автор більш, ніж 260 наукових праць, в тому числі 15 книг, серед яких “Парні (потрійні) інтегральні рівняння”, “Математика в афоризмах, цитатах, висловлюваннях”, “Дробові інтегральні перетворення гіпергеометричного типу”, “Графіки елементарних функцій”, “Основні методи розв’язання задач математичної фізики”, “Узагальнення функцій Лєжандра та їх застосування”. Підготувала 7 кандидатів наук (Л.Г.Макаренко, Т.С.Заїкіна, Р.В.Гамалея, К.В.Зражевська, І.О.Федотова, Г.О.Южакова, В.О.Гайдай).
В цей час на кафедрі математичної фізики починає працювати А.М.Антонова (11.04.1936 – 31.11.1995). А.М.Антонова закінчила в 1957 році з відзнакою механіко-математичний факультет Київського університету імена Тараса Шевченка. З 1957 року по 1961 рік навчалась в аспірантурі механіко-математичного факультету (науковий керівник – Г.М.Положій), після закінчення якої працює в Київському університеті. З 1963 року працює на кафедрі математичної фізики, спочатку асистентом, а з 1969 року – доцентом. В 1964 році захистила кандидатську дисертацію “Застосування p-аналітичних функцій до безмоментної теорії оболонок”. Автор більш, ніж 30 наукових праць. Під її керівництвом захищена 1 кандидатська дисертація (І.І.Мелешко).

А.М.Антонова читала нормативні курси лекцій з рівнянь математичної фізики і теорії функцій комплексної змінної, а також спеціальні курси з застосування аналітичних методів до розв’язання нелінійних задач та інш., першою з викладачів факультету почала проводити практичні заняття з програмування. Розроблені нею методичні вказівки до практичних занять з математичної фізики широко використовувались студентами механіко-математичного факультету та факультету кібернетики, та сприяли поглибленню їх знань з даної дисципліни.

В 1964-1969 роках кафедрою математичної фізики завідував Ляшко Іван Іванович (нар. 9.09.1922) – один з талановитих учнів Г.М.Положія, видатний математик, академік АН УРСР, доктор фізико-математичних наук, професор.

І.І.Ляшко народився в с. Мацківці Лубенського району Полтавської області. Пройшовши випробування воєнних та післявоєнних років, І.І.Ляшко в 1949 році закінчив фізико-математичний факультет Київського учительського інституту, а в 1952 році (заочно) – Київський державний педагогічний інститут ім. О.М.Горького. В 1952 році І.І.Ляшко вступив до аспірантури механіко-математичного факультету Київського університету (науковий керівник – Г.М.Положій), після закінчення якої в 1955 році успішно захистив кандидатську дисертацію “Розв’язання задачі фільтрації під багатошпунтовою плотиною при довільному криволінійному водоупорі”.

В 1955-1969 роках працював на кафедрі математичної фізики спочатку асистентом, згодом доцентом, а з 1964 року її завідувачем. В 1963 році І.І.Ляшко захистив докторську дисертацію “Розв’язання фільтраційних задач методом сумарних зображень“. Протягом 1965-1969 та 1985-1987 років І.І.Ляшко працював деканом механіко-математичного факультету.

В 1969 році разом з академіком АН СРСР В.М.Глушковим він створив перший в СРСР факультет кібернетики, ставши його деканом і завідувачем кафедри обчислювальної математики. Протягом тривалого часу І.І.Ляшко працював проректором з наукової роботи Київського університету, в 1978-1983 роках він очолював Республіканське товариство “Знання”.

Під час роботи на кафедрі математичної фізики І.І.Ляшко став знаним фахівцем з математичної теорії фільтрації. Продовжуючи та розвиваючи результати Г.М.Положого з чисельного розв’язання двовимірних і трьовимірних крайових задач математичної фізики – так званий метод сумарних зображень, І.І.Ляшко розв’язав низку складних математичних задач, важливих як з теоретичної, так і з практичної точок зору. Результати досліджень І.І.Ляшка з математичної теорії фільтрації викладені в його монографії “Розв’язання фільтраційних задач методом сумарних зображень” (1963).

Під керівництвом І.І.Ляшка викладачі та аспіранти кафедри математичної фізики, а згодом і кафедри обчислювальної математики факультету кібернетики брали участь в подальшому розвитку методів мажорантних областей та сумарних зображень та їх застосуванню до розв’язання задач математичної фізики. Як підсумок, було створено теоретичну базу однієї з найпотужніших на терені колишнього СРСР наукової школи з математичної теорії фільтрації, до якої належать вихованці І.І.Ляшка, серед яких три доктори та 22 кандидати наук.

За цикл наукових праць з методів розв’язання крайових задач математичної фізики та їх застосуванню в теорії фільтрації колектив вчених, очолюваний І.І.Ляшком, було відзначено в 1981 році Державною премією УРСР.

Багато наукових розробок І.І.Ляшка та співробітників кафедри математичної фізики в той час було пов’язано з новим напрямком наукових досліджень – обчислювальною математикою.

Перу І.І.Ляшка належить 42 монографії, підручника і навчальних посібників та більше 300 наукових статей.
Протягом 1975–1995 років І.І.Ляшко разом зі своїми колегами створив цикл з 8 підручників та 9 навчальних посібників для студентів вузів з математичного аналізу, диференціальних рівнянь та інших дисциплін, серед яких такі, зокрема, “Основи класичного та сучасного математичного аналізу”, “Математичний аналіз” (в трьох томах), “Диференціальні рівняння” “Математичний аналіз в прикладах і задачах”; багато з яких неодноразово перевидавались українською, російською, англійською, в’єтнамською, іспанською та іншими мовами. Цей цикл робіт було відзначено в 1989 році Державною премією УРСР.

В 1969 року І.І.Ляшка обрано член-кореспондентом АН України, а в 1973 році – академіком АН України. І.І.Ляшко удостоєний звання “Заслужений діяч науки УРСР”, премії ім. М.М.Крилова АН УРСР (1975) та багатьох державних нагород СРСР і України.

В 1973–1988 роках кафедрою математичної фізики завідував Глущенко Андрій Арсенович (нар. 15.03.1926), доктор фізико-математичних наук, професор.
Як більшість людей свого покоління, А.А.Глущенко – учасник бойових дій під час Великої Вітчизняної війни. В 1956 році закінчив механіко-математичний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. В 1956-1959 роках А.А.Глущенко навчався в аспірантурі на кафедрі математичної фізики (науковий керівник - Г.М.Положій).

З 1959 року після закінчення аспірантури та успішного захисту кандидатської дисертації А.А.Глущенко починає працювати на кафедрі обчислювальної математики на посаді асистента. В 1970 році захистив докторську дисертацію “Розв’язування деяких просторових крайових задач теорії фільтрації”. В 1973 році обирається за конкурсом на посаду завідувача кафедри математичної фізики, на якій пропрацював більше 15 років. З 1988 року А.А.Глущенко – професор кафедри математичної фізики.

А.А.Глущенко – автор більше 170 наукових робіт, серед яких монографія “Деякі просторові крайові задачі теорії фільтрації”. Наукові дослідження А.А.Глущенко пов’язані з теорією крайових задач математичної фізики, а саме – розробкою та теоретичним обгрунтуванням наближених методів розв’язування просторових крайових задач механіки суцільних середовищ, зокрема теорії фільтрації та конвективної дифузії, на основі узагальненого методу Р-перетворень та інших чисельно-аналітичних методів. В роботах А.А.Глущенка розглядались також питання побудови наближених методів розв’язування обернених та нелінійних крайових задач математичної фізики.

А.А.Глущенко підготував 20 кандидатів наук. За сумлінну працю нагороджений орденом “Знак пошани”, медаллю Макаренка Міністерства освіти, медаллю Ушинського Академії педагогічних наук, двома знаками "За отличные успехи в работе" Міністерства ВУЗ СРСР в 1976 та 1987 роках, нагородою Вченої ради університету у вигляді хреста та мадаллю до 65-річчя визволення Білорусії.

В 1988–1995 роках кафедру математичної фізики очолював Мартинюк Дмитро Іванович (11.03.1942–26.10.1996) – доктор фізико-математичних наук, професор.

Д.І.Мартинюк народився в с. Іванківці Дунаєвецьського району Хмельницької області. В 1957–1962 роках навчався на фізико-математичному факультеті Кам’янець-Подільського державного педагогічного інституту. З 1962 по 1965 рік працював асистентом кафедри математики Кам’янець-Подільського державного педагогічного інституту. В 1965 році вступив до аспірантури Інституту математики АН УРСР, де під керівництвом академіка АН УРСР Ю.О.Митропольського почав займатись дослідженням диференціальних рівнянь з відхиленим аргументом запізнюючого типу. В 1967 році достроково закінчив аспірантуру та успішно захистив кандидатську дисертацію “Періодичні розв’язки нелінійних систем диференціальних рівнянь з запізнюючим аргументом”.

З 1967 року науково-педагогічна діяльність Д.І.Мартинюка нерозривно пов’язана з Київським університетом імені Тараса Шевченка, де він працював на посадах асистента, старшого викладача, доцента, професора кафедри диференціальних та інтегральних рівнянь механіко-математичного факультету та завідувача кафедри математичної фізики. В 1982 році Д.І.Мартинюк успішно захистив докторську дисертацію ”Періодичні та квазіперіодичні розв’язки диференціально-різницевих рівнянь”.

Наукові дослідження Д.І.Мартинюка стосувались розвитку аналітичних методів аналізу систем нелінійних диференціальних рівнянь з запізненням та різницевих рівнянь. Д.І.Мартинюком для нелінійних систем з запізненням узагальнено відомий чисельно-аналітичний метод А.М.Самойленка, розвинуто конструктивні методи побудови періодичних та квазіперіодичних розв’язків, доведено теореми існування та розвинуто конструктивні алгоритми побудови тороїдальних інваріантних многовидів. Д.І.Мартинюком вперше було досліджено поведінку квазіперіодичних розв’язків нелінійних диференціально-різницевих та різницевих рівнянь в околі інваріантних тороїдальних многовидів, а також доведено теореми про звідність нелінійних різницевих рівнянь на m-вимірному торі та про існування інваріантних тороїдальних множин для нелінійних систем з запізненням та імпульсною дією.

Результати наукових досліджень Д.І.Мартинюка опубліковано в його більш, ніж 90 наукових працях та 6 монографіях: “Лекції з теорії коливань систем з запізненням” (1969), “Лекції з теорії стійкості розв’язків систем з післядією” (1971), “Лекції з якісної теорії різницевих рівнянь” (1972), “Періодичні та квазіперіодичні коливання систем з запізненням” (1979), “Системи еволюційних рівнянь з періодичними і умовно періодичними коефіціентами” (1984), одна з яких видана за кордоном. Наукові досягнення Д.І.Мартинюка відзначені Державною премією України (1985).

Д.І.Мартинюк читав нормативні курси з диференціальних рівнянь та рівнянь математичної фізики, а також численні спеціальні курси з аналітичної та якісної теорії диференціальних рівнянь з відхиленим аргументом, різницевих рівнянь, інтегральних рівнянь. Значну увагу Д.І.Мартинюк приділяв підготовці наукових кадрів вищої кваліфікації. Ним підготовлено 10 кандидатів наук. Серед його учнів К.Ільясов, В.Я.Данилов, В.І.Кравець, В.А.Данканич, А.І.Юрчик, В.Г.Паньков, Б.Х.Жанбусінова, В.А.Гроза, Г.В.Верьовкіна.

В 1995–1996 роках кафедрою математичної фізики завідував Капшивий Олексій Олексійович (1.05.1935-30.06.1996), доктор фізико-математичних наук, професор.

О.О.Капшивий в 1958 році закінчив механіко-математичний факультет Київського університету імені Тараса Шевченка. В 1958-1961 роках навчався в аспірантурі на кафедрі математичної фізики (науковий керівник – Г.М.Положій). Після закінчення аспірантури, з 1961 року працював на кафедрі обчислювальної математики спочатку виконуючим обов’язки доцента, потім старшим викладачем (1965-1968) і доцентом кафедри обчислювальної математики на факультеті кібернетики (1969-1974).

В 1964 році О.О.Капшивий успішно захистив кандидатську дисертацію “Застосування p-аналітичних функцій в вісесиметричній теорії пружності”, а в 1990 році - докторську дисертацію “Методи узагальнених аналітичних функцій в вісесиметричних задачах теорії пружності”.
В 1974 році О.О.Капшивий перейшов на посаду доцента кафедри математичної фізики. Згодом він працював професором кафедри (1990-1995) та її завідувачем (1995-1996).

Наукові дослідження О.О.Капшивого були пов’язані з теорією p-аналітичних та (p,q)-аналітичних функцій та її застосуваннями в осесиметричній теорії пружності. Ним, зокрема, отримано низку нових цікавих результатів з теорії p-аналітичних та (p,q)-аналітичних функцій та їх застосувань.

О.О.Капшивий читав лекції з нормативних курсів “Рівняння математичної фізики”, “Методи наближених обчислень”, “Крайові задачі аналітичних та узагальнених аналітичних функцій”, “Обчислювальні методи розв’язання диференціальних рівнянь”. Багато уваги О.О.Капшивий приділяв роботі зі студентами та аспірантами механіко-математичного факультету. Він підготував 8 кандидатів наук (Л.М.Ломонос, Л.М.Стоян, М.П.Копистира, І.В.Клен, І.В.Чорний, В.М.Яковенко, Чань-Янь Бао, М.Язкулієв).

В 1996-1998 роках обов’язки завідувача кафедри математичної фізики виконував Личман Валерій Васильович (нар. 28.08.1955), кандидат фізико-математичних наук, доцент.

В.В.Личман народився в м. Іркутськ. Після закінчення в 1977 році факультету кібернетики Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка вступив до аспірантури цього ж факультету. В 1980 році працював інженером Інформаційно-обчислювального центру (ІОЦ) Київського університету імені Тараса Шевченка. В 1980-1982 роках В.В.Личман працював інженером, а згодом – молодшим науковим співробітником на кафедрі обчислювальної математики факультету кібернетики. В 1982-1984 роках В.В.Личман працював в СКБ Інституту кібернетики ім. В.М.Глушкова. Повернувшись на посаду молодшого наукового співробітника лабораторії математичних методів при кафедрі обчислювальної математики факультету кібернетики, в 1984 році В.В.Личман під керівництвом академіка АН УРСР І.І.Ляшка захистив кандидатську дисертацію “Чисельний розв’язок задач фільтрації та вологопереносу в пористих середовищах”. На кафедрі математичної фізики працює з 1985 року.

В 1998 році кафедру математичної фізики очолив Самойленко Валерій Григорович (нар. 15.01.1955), доктор фізико-математичних наук, професор.

В.Г.Самойленко народився в с. Велика Благовіщенка Горностаївського району Херсонської області. Після закінчення Республіканської фізико-математичної школи-інтернату при Київському державному університеті ім. Т.Г.Шевченка вступає на механіко-математичний факультет того ж університету. Під час навчання в університеті був Ленінським стипендіатом. Спеціалізувався на кафедрі інтегральних та диференціальних рівнянь, де під керівництвом академіка АН УРСР А.М.Самойленка почав свої наукові дослідження з диференціальних рівнянь.

Після закінчення в 1977 році з відзнакою Київського університету одержав направлення до Інституту математики АН УРСР, де працював на посадах інженера, молодшого наукового співробітника, старшого наукового співробітника, вченого секретаря Інституту, провідного наукового співробітника. В 1977-1981 роках навчався в аспірантурі (заочно) Інституту математики АН УРСР (науковий керівник – академік АН УРСР Ю.О.Митропольський), в 1990-1991 роках перебував на стажуванні в Математичному інституті імені В.А.Стєклова, а в 1993-1994 роках в рамках науково-дослідницької програми “Cooperation in Applied Sciences and Technology” працював в Технологічному Інституті штату Нью-Джерсі ( NJIT).

В 1982 році захистив кандидатську дисертацію “Дослідження оберненої періодичної задачі для нелінійних диференціальних і диференціально-різницевих рівнянь та метод усереднення”, а в 1992 році – докторську дисертацію “Аналіз нелінійних динамічних систем та їх малих деформацій на функціональних многовидах”.

Основні наукові праці В.Г.Самойленка стосуються теорії нелінійних динамічних систем на функціональних многовидах. Зокрема, ним разом з А.К.Прикарпатським розроблено операторно-функціональний підхід аналізу повної інтегровності та побудови гамільтонової структури нелінійних динамічних систем, за допомогою якого досліджено широкий клас нелінійних диференціальних рівнянь з частинними похідними теоретичної та математичної фізики. Наукові інтереси В.Г.Самойленка стосуються також теорії асимптотичних методів нелінійної механіки, теорії диференціальних рівнянь з запізненням, якісної теорії звичайних диференціальних рівнянь та теорії диференціальних рівнянь з імпульсною дією. В цьому напрямку ним отримано низку важливих наукових результатів, які надруковані в його більш, як 140 наукових працях, серед яких одна монографія “Інтегровні динамічні системи: спектральні і алгебро-геометричні аспекти” (спільно з Ю.О.Митропольським, М.М.Боголюбовим (мол.) та А.К.Прикарпатським).

В.Г.Самойленко підготував 6 кандидатів наук, в даний час керує аспірантами, постійно веде роботу зі студентами. Читає нормативні курси лекцій з рівнянь математичної фізики, комплексного аналізу та спеціальні курси з теорії динамічних систем.
Удостоєний звання лауреата Республіканської премії імені Миколи Островського в галузі науки і техніки (1984), нагороджений медаллю “В пам’ять 1500-річчя міста Києва” (1982).